Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора із заявою про захист державних інтересів. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 1 липня 2015 року №6-178цс15

Верховний Суд України
Іменем України
Постанова

1 липня 2015 року                             м.Київ                                                                   №6-178цс15
Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду у складі:
головуючого — Григор’євої Л.І.,
суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є.,
               Ємець А.А., Колесника П.І., Лященко Н.П.,
Охрімчук Л.І.,
               Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,
               Шицького І.Б., Яреми А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокуратури м.Ірпеня Київської області в інтересах Бучанської міської ради Київської області до Особи 16 про стягнення відновної вартості зелених насаджень за заявою Особи 16 про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.02.2015,

ВСТАНОВИЛИ:

У січні 2014 року прокуратура м.Ірпеня Київської області в інтересах Бучанської міської ради Київської області звернулася до суду з позовом до Особи 16, у якому, уточнивши позовні вимоги, просила стягнути з відповідач
ки відновну вартість зелених насаджень у розмірі 124 тис. 101 грн. 41 коп.
Заявник зазначав, що 24.04.2008 Бучанською міською радою Київської області прийнято рішення
про передачу у приватну власність Особи 16 земельної ділянки площею 0,1 га, за Адресою 1, на яку відповідачці 9.06.2008 видано державний акт.
На зазначеній земельній ділянці знаходилися багаторічні зелені насадження, відновну вартість яких Особа 16 повинна була сплатити до міського бюджету на підставі ст.28 закону «Про благоустрій населених пунктів».
Посилаючись на те, що Особа 16 відновну вартість зелених насаджень, розташованих на цій земельній ділянці, не сплатила, що було виявлено за наслідками перевірки, проведеної на підставі постанови прокуратури від 6.06.2013, прокурор просив про задоволення позову.
Рішенням Подільського районного суду м.Києва від 4.11.2014 в задоволенні позову прокуратури м.Ірпеня Київської області в інтересах Бучанської міської ради Київської області відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 22.01.2015 рішення районного суду скасовано, позов прокуратури м.Ірпеня задоволено.
Ухвалою ВСС від 17.02.2015 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Особи 16
відмовлено.
У травні 2015 року Особа 16 звернулася до ВС із заявою про перегляд ухвали ВСС від 17.02.2015 з підстави невідповідності оскаржуваної ухвали правовим висновкам, викладеним у постановах ВС від 25.03.2015 та 23.12.2014 щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права стст.261, 266, 267 Цивільного кодексу.
Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах ВС вважають, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.353 Цивільного процесуального кодексу Верховний Суд переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
За положеннями п. 4 ч.1 ст.355 ЦПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
За змістом пп.«б» п.2 ч.2 ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд справи ВС і скасовує судове рішення та залишає в силі судове рішення, що було помилково скасоване судом апеляційної та/або касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.355 цього кодексу.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що рішенням Бучанської міської ради Київської області від 24.04.2008 у приватну власність Особі 16 передано земельну ділянку площею 0,1 га, що розташована за Адресою 1.
9.06.2008 Особа 16 отримала державний акт про право приватної власності на цю земельну ділянку.
На зазначеній земельній ділянці знаходилися багаторічні зелені насадження, відновну вартість яких у розмірі 124 101 грн. 41 коп. Особа 16 мала сплатити до міського бюджету під час передачі їй земельної ділянки у власність на підставі ст.28 закону «Про благоустрій населених пунктів» та Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 1.08.2006 №1045.
Однак Особа 16 після набуття права власності на
земельну ділянку відновну вартість зелених насаджень до місцевого бюджету не сплатила.
Факт несплати Особою 16 відновної вартості зелених насаджень виявлено за наслідками прокурорської перевірки, призначеної постановою прокурора м. Ірпеня Київської області від 6.06.2013, що стало підставою для пред’явлення прокурором у січні 2014 року позову в інтересах Бучанської міської ради Київської області про стягнення заборгованості зі сплати відновної вартості за зелені насадження.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції на підставі чч.3, 4 ст.267 ЦК дійшов висновку про те, що позов до суду подано з пропущенням позовної давності, перебіг якої розпочався 9.06.2008 — з дати отримання Особою 16 у власність земельної ділянки.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд вважав, що позовна давність не пропущена, оскільки прокуратурі м.Ірпеня Київської області стало відомо про порушення інтересів держави у зв’язку з недотриманням вимог законодавства про сплату відновної вартості зелених насаджень за наслідками прокурорської перевірки
від 6.06.2013, а відтак перебіг позовної давності слід рахувати саме з цієї дати.
Відмовляючи у відкритті касаційного провадження, ВСС  погодився з висновком суду апеляційної інстанції про початок перебігу позовної давності з дати, коли прокуратурі стало відомо про порушення інтересів держави.
Разом з тим в інших справах з подібних правовідносин, на які посилається Особа 16 як на приклад невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах ВС висновкам щодо застосування норм матеріального права, ВС висловив такі правові позиції:
прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду (постанова від 25.03.2015);
положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, тому суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відлік позовної давності починається з моменту виявлення прокуратурою під час проведення перевірки факту порушення земельного законодавства (постанова від 23.12.2014).
Отже, аналіз змісту оскаржуваного рішення та наданих для порівняння судових рішень свідчить про невідповідність оскаржуваного рішення правовим висновкам щодо застосування стст.261, 267 ЦК, викладеним у зазначених постановах ВС.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах виходять із такого.
Стаття 256 ЦК визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність — це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне
право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред’явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст.257 ЦК).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст.267 ЦК).
Визначення початку відліку позовної давності міститься у ст.261 ЦК.
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред’явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб’єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи — носія порушеного права (інтересу).
При цьому, як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Статтею 361 закону «Про прокуратуру» та ч.2 ст.45 ЦПК передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абз.2
ч.2 ст.45 ЦПК).
Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст.46 ЦПК.
Згідно із ч.1 ст.46 ЦПК органи та інші особи, які відповідно до ст.45 цього кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов’язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.
Прокурор, який бере участь у справі, має обов’язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Саме таку правову позицію висловив ВС у своїх постановах від 25.03.2015 та 23.12.2014 .
У справі, що переглядається, прокуратурою пред’явлено позов в інтересах Бучанської міської
ради Київської області, яка підтримала позов і якій було відомо про її порушене право з часу державної реєстрації Особою 16 права власності на земельну ділянку — 9.06.2008.
Незважаючи на викладене, суд касаційної інстанції фактично наділив прокурора статусом самостійного позивача та дійшов помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокуратурою під час проведення перевірки факту порушення Особою 16 земельного законодавства.
За таких обставин відповідно до вимог пп.«б» п.2 ч.2 ст.3604 ЦПК рішення Апеляційного суду м.Києва від 22.01.2015 та ухвала ВСС від 17.02.2015 підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Подільського районного суду від 4.11.2014.
Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.2 ч.1 ст.3603, ч.1 ст.3605 ЦПК, судові палати у цивільних та господарських справах ВС

ПОСТАНОВИЛИ:

Заяву Особи 16 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду м.Києва від 22.01.2015 та ухвалу ВСС від 17.02.2015 скасувати, залишити в силі
рішення Подільського районного суду м.Києва від 4.11.2014.
Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.