MENU
Головна » 2015 » Вересень » 22 » У разі укладення кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов’язання солідарної відповідальності за законом не виникає.
21:01
У разі укладення кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов’язання солідарної відповідальності за законом не виникає.

Верховний Суд України
Іменем України
Постанова


1 липня 2015 року                             м.Київ                                                                №6-745ц15
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду у складі:
головуючого — Романюка Я.М.,
суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г., Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л.,
               Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до Особи 9, Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа», ТОВ «Галицька Основа» та спільного Українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа — Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості за договором кредиту про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.04.2015,


 ВСТАНОВИЛА:


У серпні 2014 року ПАТ «Неос Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», звернулося до суду з позовом до Особи 9, ТОВ «Основа», ТОВ «Галицька Основа» та СП «ТОВ «Основа — Солсиф», у якому просив стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі $4797635,14. Позовні вимоги обгрунтував тим, що за умовами укладеного між ПАТ «Банк Кіпру», яке надалі змінило свою назву на ПАТ «Неос Банк», та ТОВ «Основа» кредитного договору від 12.10.2010 та з урахуванням укладених додаткових угод, останнє отримало кредит у розмірі $4465000 у вигляді невідновлювальної кредитної лінії зі сплатою 10,5% річних зі строком повернення до 11.10.2017. На забезпечення виконання кредитного договору 27.09.2011 між банком та окремо з Особою 9, ТОВ «Галицька Основа», СП «ТОВ «Основа — Солсиф» укладено договори поруки та відповідні додаткові угоди до них. Починаючи з грудня 2013 року відповідачі умови кредитного договору належним чином не виконували, у зв’язку з чим станом на 18.08.2014 утворилася заборгованість на суму $4797635,14, з яких: $4370742,70 — прострочена заборгованість, $403297,76 — проценти за користування кредитом, 23594 грн. 68 коп. — пеня за прострочення виконання зобов’язання.
Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 3.12.2014, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 26.02.2015, позов ПАТ «Альфа-Банк» задоволено. Стягнуто солідарно з Особи 9, ТОВ «Основа», ТОВ «Галицька Основа», СП «ТОВ «Основа — Солсиф» на користь ПАТ «Альфа Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі $4797 635,14, що в еквіваленті станом на 18.08.2014 становить 62720979 грн. 24 коп.
Ухвалою ВСС від 29.04.2015 касаційні скарги Особи 9 та ТОВ «Основа» відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
  У заяві про перегляд ВС ухвали суду касаційної інстанції Особа 9 просить скасувати рішення Печерського районного суду м.Києва від 3.12.2014, ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 26.02.2015, ухвалу ВСС від 29.04.2015 та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах ВС висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме ч.4 ст.559 ЦК, ст.554 ЦК, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, і як наслідок порушення правил підсудності та цивільної юрисдикції, що передбачено стст.16, 107 ЦПК.
  Заслухавши доповідь судді ВС, пояснення представника Особи 9 — Особи 10 на підтримання заяви, а також представника ПАТ «Альфа Банк» Козленко О.В. на її заперечення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.
   На підставі ст.3604 ЦПК Верховний Суд скасовує чи змінює судове рішення у справі, яка переглядається з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, якщо установить, що воно є незаконним.
Судом встановлено, що 12.10.2010 між ПАТ «Банк Кіпру», яке змінило найменування на ПАТ «Неос Банк», та ТОВ «Основа» було укладено кредитний договір №14-694/2010, згідно з яким банк надав позичальнику у тимчасове користування грошові кошти у розмірі $4465000 у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з кінцевим строком повернення до 11.10.2017 з урахуванням змін, внесених додатковими угодами.
   Відповідно до п.3.3.7. кредитного договору, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, погашення процентів за ним та сплаті інших платежів, передбачених цим договором, у випадку порушення позичальником умов, зазначених в пп.3.2.11, 3.2.12. цього договору.
   З метою забезпечення виконання зобов’язань по кредитному договору між банком та Особою 9 укладено договір поруки №14-694/2010/П-1 від 27.09.2011, між банком та ТОВ «Галицька Основа» укладено договір поруки №14-694/2010/П-2 від 27.09.2011, між банком та СП «ТОВ «Основа — Солсиф» укладено договір поруки №14 — 694/2010/П-3 від 27.09.2011, відповідно до умов яких поручителі відповідають перед банком у повному обсязі солідарно за порушення боржником зобов’язань, передбачених кредитним договором, у тому числі за основний борг $4465000, сплату щомісячних процентів, підвищених процентів, суми комісій, а також за відшкодування збитків.
28.05.2014 у зв’язку із невиконанням ТОВ «Основа» зобов’язань за кредитним договором на адресу Особи 9, ТОВ «Галицька Основа», СП «ТОВ «Основа — Солсиф», ТОВ «Основа» були направлені вимоги банку щодо дострокового погашення заборгованості.
  Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «Альфа-Банк» суд першої інстанції, з
висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що відповідач ТОВ «Основа» не виконувало належно взяті за договором кредиту зобов’язання, що призвело до утворення заборгованості, а оскільки відповідно до закону та умов договорів поруки відповідачі Особа 9, ТОВ «Галицька Основа» та СП «ТОВ «Основа — Солсиф» зобов’язались нести солідарну відповідальність за невиконання ТОВ «Основа» кредитних зобов’язань, стягнувши солідарно з них на користь позивача заборгованість. При цьому, хоча договори поруки і були укладені окремо з кожним поручителем, проте вони укладались в один і той же день та з метою забезпечення одного і того ж зобов’язання, тобто ТОВ «Галицька Основа», СП «ТОВ «Основа — Солсиф», Особа 9 є особами, що спільно дали поруку за ТОВ «Основа». Крім того, окремий розгляд позовних вимог до ТОВ «Основа», Особа 9, ТОВ «Галицька Основа», СП «ТОВ «Основа — Солсиф» призведе до подвійного стягнення суми заборгованості, що, зокрема, суперечить завданням цивільного судочинства відповідно до ч.1 ст.1 ЦПК.
Проте у наданій для порівняння постанові ВС від 17.12.2014 ВС виходив із того, що норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого. У випадках укладення між поручителями кількох договорів поруки на виконання одного й того ж зобов’язання між ними не виникає солідарної відповідальності. Крім того, суд касаційної інстанції не зважив на вимоги ст.16 ЦПК, згідно з якими не допускається об’єднання в одне провадження вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.
Отже, наявна невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах ст.554 ЦК та ст.16 ЦПК.
Усуваючи неправильне застосування судом ст.554 ЦК, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.
Статтею 554 ЦК передбачено, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до п.4.1 договору поруки №14-694/2010/П-1, укладеного між банком та Особою 9 27.09.2011, позичальник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Відповідно до п.1.1 договорів поруки №14-694/2010/П-2 та №14 — 694/2010/П-3 від 27.09.2011, кожний поручитель зобов’язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за порушення позичальником зобов’язань, що виникають з кредитного договору.
Висновки судів попередніх інстанцій про наявність безумовних підстав для солідарного стягнення з поручителів суми заборгованості за кредитним договором у цьому разі не узгоджуються з вимогами ст.554 ЦК та умовами договорів поруки.
Норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого, у разі укладення між ними кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов’язання між ними не виникає солідарної відповідальності.
За таких обставин кредитор, керуючись ст.543 ЦК, має право на свій розсуд пред’явити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі чи частково, але поручитель, що виконав зобов’язання, не вправі пред’явити вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором.
У справі, яка переглядається, предметом спору є різні самостійні договори поруки, за якими кожен із поручителів поручився відповідати перед кредитором разом із позичальником як солідарні боржники, хоча і за порушення умов одного й того ж кредитного договору.
Ураховуючи викладене, а також те, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлена солідарна відповідальність поручителів, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами ст.554 ЦК відсутні.
Щодо застосування у даній справі ст.16 ЦПК Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.
Відповідно до ст.16 ЦПК не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч.2 ст.118 ЦПК позивач має право об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов’язаних між собою.
Відповідно до роз’яснень, викладених в абз.1 п.4 постанови Пленуму ВС від 12.06.2009 №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі ст.124 Конституції юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за чч.1 і 2 ст.15 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства (ст.17) або ГПК (стст.1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
Абзацом 3 п.15 постанови Пленуму ВС №2 роз’яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об’єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов’язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об’єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.
Отже у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій помилково прийняли до розгляду позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» до ТОВ «Основа», ТОВ «Галицька Основа» та СП «ТОВ «Основа — Солсиф».
Враховуючи вищевикладене, судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог ПАТ «Альфа-Банк» до ТОВ «Основа», ТОВ «Галицька Основа» та СП «ТОВ «Основа — Солсиф» необхідно скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити. Також відповідно до вимог ч.2 ст.206 ЦПК необхідно повідомити ПАТ «Альфа-Банк», що розгляд його позовних вимог до ТОВ «Основа», ТОВ «Галицька Основа», спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа — Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості за договором кредиту віднесено до юрисдикції господарських судів.
Окрім того, задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що у зв’язку з неналежним виконанням боржником взятих за договором кредиту зобов’язань утворилась заборгованість, а оскільки відповідно до закону та умов договорів поруки відповідачі Особа 9, ТОВ «Галицька Основа» та СП «ТОВ «Основа — Солсиф» зобов’язались нести солідарну відповідальність за невиконання ТОВ «Основа» кредитних зобов’язань, стягнув з них на користь позивача суму заборгованості за весь період користування кредитними коштами.
Однак судом не було взято до уваги, що умовами кредитного договору повернення боргу передбачено періодичними, щомісячними платежами, а тому позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу, а отже, суд безпідставно не врахував посилання Особи 9 щодо припинення поруки у зв’язку зі спливом шестимісячного строку окремо до кожного періодичного платежу погашення боргу за кредитним договором, що є підставою для визнання поруки припиненою згідно ч.4 ст.559 ЦК.
Суд вищезазначених посилань Особи 9 не перевірив, оцінки їм не дав, підстав, з яких не бере їх до уваги, в рішенні не вказав, хоча вони мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, в цій частині судом неналежно встановлено фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення справи.
За таких обставин відповідно до ст.3604 ЦПК рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог до Особи 9 слід скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись пп.2, 4 ст.355, п.1 ч.1 ст.3603, чч.1, 2 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС


ПОСТАНОВИЛА:


Заяву Особи 9 задовольнити.
Рішення Печерського районного суду м.Києва від 3.12.2014, ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 26.02.2015 та ухвалу ВСС від 29.04.2015 скасувати.
Провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ «Альфа-Банк» до ТОВ «Основа», ТОВ «Галицька Основа», спільного Українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа — Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості за договором кредиту закрити.
У частині вирішення позовних вимог ПАТ «Альфа-Банк» до Особи 9 справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішення ВС є остаточним й може бути оскаржене тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

http://zib.com.ua/

Переглядів: 100 | Додав: Voskres | Теги: солідарна відповідальність за догов, договори поруки | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar