MENU
Головна » 2015 » Вересень » 11 » Верховний Суд зробив висновок щодо посвідчення прав на землю
18:53
Верховний Суд зробив висновок щодо посвідчення прав на землю

У разі набуття права власності на земельну ділянку за цивільно-правовою угодою воно посвідчується не державним актом, а відповідним правочином. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 24 червня 2015 року №6-472цс15.

Верховний Суд України
Іменем України
Постанова


24 червня 2015 року                         м.Київ                                                                  №6-472цс15
Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду у складі:
головуючого — ЯРЕМИ А.Г.,
суддів: БАРБАРИ В.П., БЕРДНІК І.С., ГРИГОР’ЄВОЇ Л.І., ГУМЕНЮКА В.І., ЄМЦЯ А.А.,
                 ЖАЙВОРОНОК Т.Є., КОЛЕСНИКА П.І., ЛЯЩЕНКО Н.П., ОХРІМЧУК Л.І.,
                 ПОТИЛЬЧАКА О.І., РОМАНЮКА Я.М., СЕНІНА Ю.Л., СІМОНЕНКО В.М.,
                 ШИЦЬКОГО І.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області до Коцюбинської селищної ради Київської області, Особа 1, Особа 2, третя особа — комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», про визнання
рішення селищної ради і державного акта на право власності на землю недійсними та визнання права власності на земельну ділянку за заявою заступника Генерального прокурора про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4.04.2014,
                                                                      ВСТАНОВИЛИ:
У січні 2013 року прокурор м.Ірпеня Київської області в інтересах держави звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 25.12.2008 №2223/25-5 затверджено проект землеустрою й передано у власність Особи 1 земельну ділянку площею 0,15 га за Адресою 1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. На підставі цього рішення Особі 1 видано державний акт серії №* на право власності на цю земельну ділянку. 24.04.2009 Особа 1 продала зазначену земельну ділянку Особі 2, у зв’язку з чим на державному акті вчинено відмітку про перехід права власності до Особи 2.
Посилаючись на те, що Коцюбинською селищною радою рішення про відчуження вказаної земельної ділянки прийнято з перевищенням повноважень, оскільки земельна ділянка розташована за межами селища, прокурор просив визнати недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 №2223/25-5 та виданий Особі 1 державний акт на право власності на земельну ділянку серії №* з відмітками про перехід права власності до Особи 2, скасувати державну реєстрацію цього акта та визнати право власності держави на земельну ділянку.
Заочним рішенням Ірпінського міського суду
Київської області від 19.06.2013 позов прокурора задоволено частково, постановлено: визнати недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 №2223/25-5; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії №*, виданий на ім’я Особи 1 з відміткою про перехід права власності до Особи 2 й скасувати його державну реєстрацію; у задоволенні позовних вимог про визнання за державою права власності на земельну ділянку відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 11.03.2014 скасовано заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області в частині задоволення позовних вимог прокурора про визнання виданого на ім’я Особи 1 
державного акта на право власності на земельну ділянку з відміткою про перехід права власності до Особи 2, недійсним і скасування його державної реєстрації, у цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Ухвалою ВСС від 4.04.2014 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Київської області на рішення судів першої та апеляційної інстанцій на підставі п.5 ч.4 ст.328 ЦПК.
У поданій до Верховного Суду заяві заступник Генпрокурора просить скасувати ухвалу ВСС від 4.04.2014, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме стст.125, 126, 155 Земельного кодексу, ст.215, 216, 228 ЦК.
На підтвердження своїх доводів заступник Генерального прокурора наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду
цивільних і кримінальних справ від 10, 15, 17 та 24.12.2014 року та 21.01.2015, а також постанови ВГС від 15 вересня та 15.11.2011.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 20.04.2015 справу допущено до провадження у Верховному Суді.
Відповідно до п.2 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VІII справа розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, перевіривши доводи заявника, судові палати у цивільних та господарських справах ВС визнають, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст.355 ЦПК (у редакції закону від 7.07.2010) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.
Суди під час розгляду справи встановили, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 №2223/25-5 затверджено проект землеустрою та передано у власність Особі 1 земельну ділянку площею 0,15 га за Адресою 1 для будівництва й обслуговування житлового
будинку, господарських будівель і споруд. На підставі вказаного рішення Особі 1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії №*. 24.04.2009 Особа 1 продала належну їй земельну ділянку Особі 2, про що на державному акті зроблено відмітку про перехід права власності.
Задовольняючи позов частково й визнаючи недійсними рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 №2223/25-5 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії №*, суд першої інстанції керувався тим, що це рішення прийняте Коцюбинською селищною радою з перевищенням її повноважень. Відмовляючи в задоволенні позову про визнання права власності держави на спірну земельну ділянку, суд визнав ці вимоги безпідставними.
Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, частково скасував рішення суду першої інстанції. Відмовивши в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку з відміткою про перехід права власності до Особи 2, апеляційний суд зазначив, що Особа 2 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, який не визнано судом недійсним та не є нікчемним, а тому підстав для визнан­ня недійсною відмітки про перехід права власності немає.
Разом з тим у наданих прокурором для порівняння ухвалах ВСС від 10, 17 та 24.12.2014 та 21.01.2015 суд касаційної інстанції керувався тим, що підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку є саме нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а не державний акт.
Учинення в такому разі на державному акті (визнаного судом недійсним) відмітки про відчуження земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу не змінює суті такого державного акта як недійсного.
У постановах Вищого господарського суду від 15.09 та 15.12.2011 суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що вчинені з порушенням вимог закону правочини, предметом яких є передача в приватну власність земельних ділянок, є такими, що порушують публічний порядок, тобто є нікчемними.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме:
стст.125, 126 ЗК, ст.228 ЦК, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції наведених вище норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах ВС виходять з такого.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 173 ЗК визначено, що межа району, села, селища, міста, району у місті — це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.
Відповідно до пункту «б» ч.1 ст.12 ЗК до повноважень сільських, селищних, міських рад у
галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього кодексу.
Згідно із чч.1, 2 ст.116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Як передбачено ч.1 ст.122 ЗК, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Таким чином, оскільки зазначені норми встановлювали нерозривний зв’язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов’язковим одержанням її власником державного акта на право власності, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, безпідставно скасував рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19.06.2013 в частині визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку з відміткою про перехід права власності.
Висновок суду апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про неправильне застосування місцевим судом наведених норм матеріального права про те, що
саме державний акт посвідчує право власності на земельну ділянку після переходу її до Особа 2 на підставі договору купівлі-продажу, не визнаного судом недійсним, є безпідставним, оскільки відповідно до ст.125, ч.2 ст.126 ЗК (у редакції, яка була чинною на час укладення договору купівлі-продажу) право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав. У разі набуття права власності на земельну ділянку за цивільно-правовою угодою воно посвідчується не державним актом, а відповідною цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, який установлено законом.
Вчинення в такому разі на державному акті (визнаному судом недійсним) відмітки про відчуження земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу не змінює суті такого державного акта як недійсного.
За таких обставин суд неправильно застосував норми стст.125, 126 ЗК (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) при ухваленні рішення про відмову в позові про визнання недійсним виданого Особі 1 державного акта на право власності на земельну ділянку.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах ВС від 28.01.2015 (справа №6-221цс14) та 3.06.2015 (справа №6-217цс15).
Стосовно доводів прокурора про неправильне застосування судом касаційної інстанції ст.228 ЦК судові палати у цивільних та господарських справах ВС виходять з такого.
Перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок, встановлено ст.228 ЦК.
Такими є правочини, що посягають на суспільні,
економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу — землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об’єктів цивільного права тощо.
При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК слід ураховувати вину сторін або однієї з них у намірі порушити публічний порядок, проте наявність такої вини судом не встановлювалась.
Відповідно до ст.3604 ЦПК Верховний Суд задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
За таких обставин ухвала ВСС від 4.04.2014 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись ст.3603 ЦПК, судові палати у цивільних та господарських справах ВС
                                                                    ПОСТАНОВИЛИ:
Заяву заступника Генерального прокурора задовольнити.
Ухвалу ВСС від 4 квітня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

zib.com.ua

 

Переглядів: 141 | Додав: Voskres | Теги: право на землю, продаж землі, право власності на землю, просвідчення прав на землю | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar